Всесвітній день поезії — свято, яке відзначається щороку 21 березня

Всесвітній день поезії — свято, яке відзначається щороку 21 березня

    Дату святкування встановлено делегатами 30-ої сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у 1999 році.

      Перший Всесвітній день поезії пройшов у столиці Франції у 2000 році, в штаб-квартирі ЮНЕСКО. 

     Генеральний директор ЮНЕСКО Коїтіро Мацуура, звертаючись у березні 2003 року до міжнародної громадськості з нагоди Всесвітнього дня поезії,закликав усі держави-члени, громадські організації та асоціації в цей день віддати належне поезії та замислитись про ту фундаментальну роль, яку вона відіграє в діалозі між культурами — в діалозі, який є гарантом миру.

     Основна мета святкування Всесвітнього дня поезії становить заохочення мовного розмаїття та підтримку зникаючих мов за допомогою поезії. Свято покликане сприяти розвитку поезії, поверненню до традиції поетичних читань, викладанню поезії, відновленню діалогу між поезією та іншими видами мистецтва (театром, танцями, музикою, живописом), а також заохочення видавничої справи та створення на сторінках засобів масової інформації позитивного образу поезії як справді сучасного мистецтва, відкритого для людей.

     В Україні  Всесвітній день поезії уперше з'явилося у 2004 року.

Поезія — це сум, чарівність, музика, дотик до душі, струни якої ще довго будуть бриніти. І чим частіш — тим краще. Тоді людина буде духовно вищою та прекраснішою.

     Творцями поетичних творів є поети, які поетично сприймають дійність та поетично ставляться до навколишнього світу. Це вірні піддані громадяни Поезії, люди з витонченим смаком, що передають свої відчуття через рими, медіуми гармоній навколишнього видимого-невидимого багатовимірного Життя. Це надзвичайні люди: талановиті, з багатобарвним сприйняттям світу, з очима, відкритими для всього прекрасного.  Кожен вірш — це сповідь поета, якийсь незабутній епізод з його життя, неповторний барвистий опис життєво-важливих цінностей, переживань, почуттів, емоцій. Поезія — це неповторність. Однакових поетів не буває, бо в кожному є щось своє, незвичайне. З кожним поетом асоціюються свої рими, свої думки, свій настрій, свої слова… Вивчаючи творчість того чи іншого поета ми маємо унікальну можливість побути з думками поета наодинці, відкрити для себе його внутрішній світ та настрій. І якщо цей настрій співпаде з настроєм читача, то другий назавжди запам’ятає віршовані строки автора, поділиться ними із своїми рідними та друзями. Тоді поетичний твір відродиться заново, набуде нового, неповторного значення. Так він буде відроджуватись ще не один раз, даруючи відраду своїм читачам та безсмертя своєму автору.

                                               Що таке поезія?

                                         Це – мука:

                                         Підступає, множиться, болить.

                                         Іноді візьме тебе за руку,

                                         Іноді відпустить і мовчить.

                                         Що таке поезія?

                                         Це – свято:

                                         Грає в тобі музикою слів,

                                         Молодечо, радісно, крилато

                                         Викресає іскру з почуттів.

                                                Що таке поезія?

                                         Це – совість:

                                         Бо коли несила говорить,

                                         То вона заплаче… І говорить,

                                         І сльозою кожною бринить.

                                         Що таке поезія?

                                         Це – проза,

                                         Що до рими пнеться в лабіринт.

                                         Вулканічна лава, що морозить.

                                         Жар вогню, що в спеку холодить.

                                                Що таке поезія?

                                         Молитва.

                                         Звернення до Бога і людей.

                                         Це - любові невимовне світло,

                                         Що до Тебе крізь цю ніч веде.

«ЗОРЯ ШЕВЧЕНКОВА ГОРИТЬ, ДО ПРАВДИ Й ВОЛІ ЛЮДСТВО КЛИЧЕ»

«ЗОРЯ ШЕВЧЕНКОВА ГОРИТЬ, ДО ПРАВДИ Й ВОЛІ ЛЮДСТВО КЛИЧЕ»

В історії назавжди залишають імена, які з гордістю вимовляє і шанує людство. Березень, який щорічно звіщає нам про народження одного з кращих синів України – народного поета, пророка, генія, українського апостола Тараса Григоровича Шевченка.

        Літературно- музичну годину «Зоря Шевченкова горить, до правди й волі людство кличе» підготували бібліотеки-філії сіл Шульганівка, Долина та СБК Шульганівка.

          Розпочався захід  панахидою, яку відправив отець церкви Архистратига Михаїла О.Гончарик. Ведучі свята  М Кушнерик та Г.Опихана наголосили, що Україна сумує разом із Пророком, бо кращі сини і доньки рідної землі ХХІ-го століття проливають кров, віддають своє життя за вільну соборну українську державу. Хвилиною мовчання присутні пом’янули всіх, хто загинув за незалежність України.

          Слова великого Пророка звучали у виконанні М.Бук, А.Качана, Т.Назарак, Д.Карабіна, А.Присяжного, Т.Біловус,  Н.Прондюк, Н.Осадци,  І.Пельвецької, В.Жалківської, Н.Вівчар, А.Готвальд, Н.Романів, С.Луговик. Бібліотекар бібліотеки-філії с.Долина С.Богуцька читала поезію нашої землячки Т.Яблонь «Ти знаєш Тарасе, весна в Україні». Учні 1-го класу теж присвятили свої рядки Тарасу. Наш місцевий поет і пісняр Михайло Іванків свого вірша «Хай стануть всі слова твої пророчі» присвятив Т.Шевченку і подіям в Україні.

Москаля у віршах звав ти катам

Нам веліли його звати братом

Переконував московіт – гнобитель

Нам казати, що він визволитель.

Два століття пройшло з того часу,

Актуальні і твої слова нині Тарасе

Стали зараз вони пророчі

Бо москаль знову нас в рабство хоче.

Не сприймає він вільну державу

Топче нашу козацьку славу

І за сприяння п’ятої колони

Ординців в Україну пруть загони.

У щент руйнують вони усе й усюди

Гинуть захисники та мирні люди

Увесь світ оце жахіття бачить

На цей раз москалям вже не пробачать.

Україна Кремлю в горлі кісткою стане

Весь народ України проти нелюдів стане

Й вщент розіб’є найманців орди злі

У безвідь кануть кляті москалі.

І збудуться слова твої пророчі

Бог мир пішле страждальній цій землі

Врага не стане супостата,

Вернеться син, зрадіє мати

І буде спокій на землі.

 

            Церковний хор на закінчення літературно-музичної години виконав пісні на слова Т.Г.Шевченка «Заповіт», «Реве та стогне…»

  

МИХАЙЛО ВЕРБИЦЬКИЙ – ТВОРЕЦЬ ПІСНІ, ЩО СТАЛА СИМВОЛОМ НАЦІЇ

МИХАЙЛО ВЕРБИЦЬКИЙ – ТВОРЕЦЬ ПІСНІ, ЩО СТАЛА СИМВОЛОМ НАЦІЇ

"Вербицький для нас є не тільки музикантом,

а й також символом нашого

національного відродження в Галичині".

С. Людкевич

                  Михайло Вербицький належить до тієї плеяди українських композиторів, які заклали підвалини нової композиторської школи, що увійшла в історію нашої музики під назвою “перемишльської”. Іван Франко цілком слушно назвав Михайла Вербицького “найзначнішим талантом” серед галицьких композиторів і не без підстав.

                Михайло Вербицький народився 4 березня 1815 р. на Надсянні у родині греко-католицького священика. Коли Михайлові виповнилося 10 років, помер батько і ним та його молодшим братом Володиславом заопікувався їх далекий родич перемишльський владика Іван Снігурський, один з найяскравіших діячів Української греко-католицької церкви.

               У 1828 році при перемишльській кафедрі владика Іван Снігурський заснував хор, а згодом і музичну школу, в яких співав і навчався Михайло. Уже на Великдень наступного 1829 року цей хор з великим успіхом дебютував в урочистому богослужінні, де Вербицький разом з Іваном Лаврівським виступили як солісти.

                У 1833 р. він переїхав до Львова і вступив у духовну семінарію.

Його літургійна творчість, театральна музика, світські хори, інструментальна музика стали важливою часткою церковних богослужень, театральних вистав, концертного життя, домашнього музикування. В цей період пише повну Літургію на мішаний хор, яка і сьогодні звучить у багатьох церквах Західної України. Окрім Літургії, він створює знамените «Ангел вопіяще» та інші церковні композиції.

                 Найвідомішим твором Михайла Вербицького є музика до пісні  на слова Павла Чубинського, яка в сучасних умовах стала не тільки Державним гімном України, а й символом мужності та гідності. 10 березня – 150 років з часу першого публічного виконання гімну у місті Перемишлі (нині - територія Польщі).

                 Його життя і творчість були сповнені контрастів: непросте життя сільського священика, ускладнене матеріальними нестатками і відокремлене у глухій провінції від світу великого мистецтва, дивовижно поєднувалися з потужною результативністю творчої діяльності.

                 Помер Михайло Вербицький 7 грудня 1870 року, похований в селі Млини (Польща).

                 Патріотична пісня “Ще не вмерла Україна” досить швидко переросла у Національний гімн, який сьогодні став гімном нашої незалежної держави, що обезсмертило ім’я галицького композитора.

                Під час подій на Майдані гімн звучав з 21 по 29 листопада 2013 р. щоранку о 4 годині. Традиції вирішили не зраджувати навіть у тій екстремальній ситуації, коли о 3.50 ранку надійшла команда «зачистити Майдан». Дівчата, піднявшись на верхні щаблі й притулившись до стели, голосно співали Гімн України, а хлопці, оточивши їх кільцем, намагалися вмовити «Беркут» припинити побоїще.

                Аби морально підтримати всіх, хто були по-звірячому побиті при розгоні Майдану, українці розпочали новий 2014 рік виконанням гімну. Це було неймовірне видовище, оскільки під час співу всі здійняли ліхтарики догори, перетворивши Майдан на казку і встановивши таким чином новий світовий рекорд...