Шукати в цьому блозі

середу, 30 листопада 2016 р.

В нашій пам’яті ви назавжди лишились

Плаче ненька Україна, сльоза сльозою,
Бо вбивають дітей її в нерівному бою
Душать газом, б’ють, катують вороги прокляті.
Безсердечні, не жаліють ні тата, ні брата
Розпродали, розікрали нашу Україну,
Та не вкрасти нашу гордість, не зламати віру.
27 листопада бібліотекою-філіалом с.Шульганівка (Кучер О.Є.),  бібліотекою села Долина (Богуцька С.М.) та директором СБК с.Шульганівка Прондюк Г.М. підготовлено і проведено годину-реквієм «В нашій пам’яті ви назавжди лишились. Історія одна і ви її частина» присвячену дню Гідності і Свободи та Голодомору. Масовий захід пройшов в церкві св. Архістратига Михаїла. Отець Роман Гончарик відправив поминальну панахиду і звернувся  до присутніх. Ведучі заходу: Хруставка Тетяна, Сенів Юля розпочали словами: «Сьогодні ми зібралися тут, щоб в скорботі схилити низько голови перед пам’яттю людей різного віку, яких було вбито у мирний, цивілізований час ХХІ століття. З уст дітей прозвучали вірні «Майдан.Наш герой» І.Мищишин (Романів Надійка), «Україна.Майдан» (Жолківська Віра), «В нашій пам’яті Ви назавжди лишились» (Вівчар Наталя, Федорців Вікторія), «Голодомор» (Богуцька Світлана), «Отче наш» (Сенів Юля). Жіночий ансамбль «Перевесло» виконав пісні «Убережи, Ісусе, Україну», «Вставай народе», «Україно молюся за тебе». Церковний хор виконав «Боже Великий Єдиний». Усі присутні хвилиною мовчання вшанували пам'ять героїв Небесної Сотні і запалили свічки. В бібліотеці оформлено книжкову виставку «Революція Свободи. Революція Гідності».









пʼятницю, 18 листопада 2016 р.

Куди б мене дорога не вела, думки мої із рідною землею

 11 листопада в приміщенні школи бібліотека-філіал с.Шульганівка підготувала і провела краєзнавчу годину на тему: «Куди б мене дорога не вела, думки мої із рідною землею» (по творчості Іванни Мищишин).

«Я вдячна Богу за життя.
За всі винагороди і за втрати.
За те що є, й за те, чого нема.
Хай доля в мене солодко-гірка,
Але душа завжди відкрита!

Я вдячна Богу за життя!
За те, що є заради  кого жити!» (І.Мищишин)
          З вступним словом виступила бібліотекар Кучер О. Ведучі заходу Федорців Вікторія та Вівчар Наталя розповіли про життєвий і творчий шлях Іванни Мищишин. Потім присутні мали змогу поспілкуватися по скайпу з Іванною Мищишин. На масовому заході прозвучало багато поезії авторки з уст дітей: «Моє село Долина» (у виконанні Вівчар Наталії), «Земляки мої, земляки» (Федорців Наталія), «Молитва за Україну» (Луговик Микола), «Зупинити війну» (Драпик Софія), «Відповідь українських дітей Путіну» (Осадца Надія), «Звернення до солдат Росії» (Жолківська Віра), «Чекала синочка з війни – рідна мати» (Романів Надійка), «Встань Тарасе» (Вівчар Наталя), «Заспівала українка пісню солов’їну» (Богуцька Світлана), «О дитятко, наш Ісус» (Луговик Софія), «Щаслива сімя», «Перше вересня» (Романів Христина), «Дитя», «Веселі мрії» (Бартків Христина). З заключним словом виступила бібліотекар О.Кучер, яка подякувала поетесі за розповідь, поезію, а так подякувала сеньйорі з Італії, яка дозволила в робочий час нам поспілкуватися по скайпу. Присутні діти щиро її вітали оплесками, а пані Іванна ніби побувала на рідній землі – у селі Долина. До заходу було оформлено тематичну  поличку «Віночок  туги і любові».








пʼятницю, 21 жовтня 2016 р.

УПА – тепер нічого не забуто, УПА це віра в отчий край розкутий


      14 жовтня всі українці відзначають давнє та оповите легендами козацьке свято Покрови Пресвятої Богородиці. У цей день ми вшановуємо славних українських козаків, покровителькою якою вважається Богородиця. Недаремно в цей день  зродилась українська повстанська армія, подвиги якої стали символом лицарства у ХХ столітті. Україна понад усе – гасло Української Повстанської Армії. І вони були вірні до останнього подиху. Вони загинули молоді, красиві, як весняна пора.
На вірність Вкраїні вони тисячами –
Народу, батьківській землі.
І зброю у руки тому тільки взяли,
Щоб честь захистити її.
В холодних землянках минали їх ночі,
В боях, у навчаннях йшли дні.
Із ворогом бились відважно, охоче.
Їх смерть не лякала в борні.
Здобути державу – свою самостійну –
Ось гасло, що гріло буття.
      
Цій даті бібліотека-філіал села Шульганівка підготувала годину-пам'ять: «УПА – тепер нічого не забуто, УПА це віра в отчий край розкутий». У книгозбірні оформлено книжкову виставку «За тебе свята Україно, боролися вірні сини і дочки». Захід проведено біля могили Ярослава Кляштифорського, першої жертви більшовицького терору 14 жовтня 2016 р. Отець Роман Гончарик разом із церковним хором відправили панахиду і виступив з промовою. Ведучими заходу були Вівчар Наталя та Федорців Вікторія.
На святі прозвучала поезія з уст:
Романів Надія «Боротьба УПА»;
Максимів Анастасія, Жолківська Віра «Воїнам УПА»;  
Вівчар Наталя «Ще не вмерла Україна»;
Андрій Присяжний «День УПА»;
Луговик Микола «У мене мати Україна».
         Присутні поставили квіти до могили, вшанували хвилиною мовчання всіх, які загинули за волю України. Церковний хор Виконав гімн «Ще не вмерла Україна»

середу, 31 серпня 2016 р.

Країна моя калинова – незалежності правди свята

Ти чуєш, як шумить Дніпро,
Як лине пісня солов’їна,
То все на щастя, на добро,
То наша рідна Україна.
            Є дати, які укріплюють нації, виражають дух народу, символізують його славне минуле, сьогодення й майбутнє. До їх числа, безсумнівно, відноситься  і День незалежності України, 25 річницю, якої ми святкуємо. Тож цій даті будинок культури, бібліотека села  Шульганівка 24 серпня підготували та провели  свято на тему: «Країна моя калинова – незалежності правди свята». Захід пройшов на сільському стадіоні. Ведучі свята Осадца Тарас, Сенів Юля запросили до спільної молитви за Україну о.Романа і церковний хор. З вітальним словом до громади зверталися сільський голова Біловус  І.С., депутат Чортківської районної ради Хруставка Л.М., виконуюча обов’язки директора ПАП «Довіра» Бойчук Н.М.
          Хвилиною мовчання всі присутні вшанували   полеглих  захисників та оборонців рідної землі.
          Присутні мали змогу почути багато поетичних рядків з уст Бук Миколи, Луговик Софії, Осадци Надії, Романів Христинита та Надії, Стахів Христини, Смолик Ірини, Вівчар Наталі, Побуринної Олесі, Присяжного Андрія, Драпак Софії, Жолківської Віри, Іванкова  Михайла. Пісні звучали у виконанні жіночого  ансамблю «Перевесло», чоловічого ансамблю «Любисток», жіночого ансамблю «Водограй». Свої вітання до 25-ї річниці незалежності підготували вихованці дитячого дошкільного закладу  «Сонечко» (вихователь Зібрівська Т.) Солісти Буряк Люда, Ільків Марія, Сенів Юля, Осадца Тарас, Пуляк Михайло, Маковійчук Василь, Березовська Ірина дарували пісні всім присутнім. Свою майстерність показав танцювальний колектив «Крила», постановка хореографа, студента Чортківського педагогічного коледжу Тараса Осадци.
            Під час святкування було підбито підсумки конкурсу на кращу вишиванку. Спортивні змагання  з міні-футболу  серед хлопців, жіночого футболу, перетягування канату підготував Л.Хруставка.
           До пізньої ночі розважали молодь села  гурт «Стрий і його компанія».
Бібліотекар О.Кучер

















четвер, 18 серпня 2016 р.

Ти вірним був сином свойого народу

 А як мільйонів куплений сльозами
День світла й волі засвітає,
То, чень, в новім, великім людськім храмі 
Хтось добрим словом і мене згадає. (Іван Франко.)

14 серпня ц. р. біля пам`ятника Івана Франка у с. Шульганівка відбулися Франкові читання на тему: «Ти вірним був сином свойого народу» (до 160-річчя від дня народження письменника), підготовлений бібліотекою-філіалом с. Шульганівка.

Насамперед було слово Боже – місцевий парох отець Роман Гончарик відправив панахиду та виступив перед селянами з промовою. Із вступним словом на тему: «Повік не згасне Франкова зірниця» до шульганівчан та волинян звернулася бібліотекар Олександра Кучер. Крізь простір і час долинули до нас пристрасні слова Великого Каменяра, осяяні сподіванням на те, що його важка праця в ім`я кращого майбутнього народу не пропаде даремно, буде оцінена наступними поколіннями людей. Сьогодні І.Франка не тільки згадують з гордістю, називаючи сина України національним генієм, а й вдумливо вивчають його літературну спадщину. Геніальність митця виявляється в тому, що його твори і через століття хвилюють і захоплюють.
Ведучі цього дійства Мар`яна Кушнерик та Галина Опихана розповіли про життєвий і творчий шлях поета. Ансамбль «Перевесло» виконав пісні на слова І.Франка. А також на заході прозвучали Франкові поетичні твори із уст молоді Долини й Шульганівки – Наталії Вівчар, Миколи Бука, Соломії Хруставки, Софії Луговик, Галини Опиханої, Надії Осадци, Віри Жолківської. Про І.Франка віршованими рядками «Ти вірним був сином свойого народу» мовили Надія Романів та Софія Драпак.
Під завісу Франкових читань церковний хор виконав «Боже великий, єдиний».
Жителі сіл Долина та Шульганівка, а також гості сіл можуть оглянути виставку, приурочену до 160-ї річниці від дня народження письменника: «Іван Франко: З думою про народ».

Олександра Кучер, бібліотекар бібліотеки-філіалу с. Шульганівка










середу, 3 серпня 2016 р.

“Журавлина доля” Іванни Мищишин, заробітчанки з Чортківщини

У поетичній збірці жінка то мажорно, то мінорно виспівала власну долю. Й водночас виспівала долю неньки України. Бо й там, у неблизькій сонячній Італії, в неї, доньки українського народу, патріотично налаштованої громадянки, болить серце, стогне душа через незрозумілу й затяжну гібридну війну з «братньою» Росією, через наші втрати, що болюче ятрять все єство.
«І ось що так тисне і душу снує…»
«Згадаймо: це вже було. Під палючим південним сонцем томилися на турецьких галерах густокосі, кароокі дівчата-бранки, гнані у чужинську неволю, в рабство. Там, у далеких байдужих світах, насолоджувалися їх красою й піснями, що увібрали принади української землі, чванливі й пихаті, пожадливі та масні завойовники. Згадаймо: це вже було. Зосталося десь на здаленілих віхах нашої історії та в тужливих народних піснях. У думках про рідну землю тендітної й мужньої Роксолани, що душею-чайкою линула із султанських покоїв на Україну, до батьківського Рогатина…
Це вже було. І повторилося знову – через стільки століть! Лиха та зловісна гра долі. Україна – незалежна, вільна держава проростає по світу сотнями, тисячами новітніх роксолан. Що жене їх до чужинських берегів? Убогість, нужда…».
Це – рядки з моєї газетної публікації «І знову лине світом дзвін кайданів, і чути Роксолани тужний спів…». Публікації з актуальної, неминаючої теми – заробітчанської. Вони не випадково спали на думку власне тепер, в текстурі прочитання ось цих віршів – місцями пристрасних і гарячих, місцями – сльозливих та розпачливих аж до зойку, до невигойного болю. Бо їх виспівала заробітчанська душа, виписала заробітчанська рука.
У серці у нас лиш одна Україна…
І ще найдорожче – це рідна родина.
І ось що так тисне і душу снує…
Воно миле й рідне – твоє і моє.
Авторка цієї збірки на чужині вже 12-й рік. Це багато. Так і не діждалася її у вітцівському краї, рідній, наймилішій серцю Долині – невеличкому й мальовничому галицькому селі, помандрувавши в засвіти, рідна мати. Зростають тут, в Україні, улюблені онуки п. Іванни – рветься до них, тягнеться серцем, однак…
Ідуть роки в чужім цім краю,
А я надією згораю,
Що скоро вернусь до села,
Де народилась і зросла.
У поетичній збірці жінка то мажорно, то мінорно виспівала власну долю. Й водночас виспівала долю неньки України. Бо й там, у неблизькій сонячній Італії, в неї, доньки українського народу, патріотично налаштованої громадянки, болить серце, стогне душа через незрозумілу й затяжну гібридну війну з «братньою» Росією, через наші втрати, що болюче ятрять все єство.
Ой чому ж тя Україно, «старший брат» вбиває?
Убиває, розпинає, бо жалю не має.
Та не вдалося тобі, брате,
У полон сестру узяти,
Бо сестра не була твоя,
Не була й не буде.
З нею воля й перемога
І Благословення в Бога…
В її поезії багато ностальгії, багато чуттєвості. Власне там, на чужині, й трапився цей типовий вже для заробітчанського кола феномен: жінка почала писати. Не надміру, «видобуваючи» щось з душі, – ні, навпаки, віршоване слово ллється з її глибин легким струмочком, що знай собі жебонить та й жебонить…
…полину на рідну Вкраїну,
На землю мою солов’їну,
Легеньку спаду я росою
Чи, може, гіркою сльозою…
Не задля повчання чи, не дай, Боже, якоїсь критики буде мовлено, однак багатьом віршам наразі ще бракує філігранної поетики, частенько – і власне самої рими, однак їх принада в тому, що вони напрочуд щирі. Читаєш – і мимоволі здається, що це й твоє, настільки близькі та доступні ці рядки, ці слова почуванням багатьох її земляків.
Як умру на чужині,
Душа полине в вишині.
Й залишу я вам невмируще,
Що в жінці неначе співуче.
Ті слова, що летіли птахами
І тихенько сідали віршами,
В них була й туга, й страждання,
Віра й Надія – мої сподівання.
Як глибоко віруюча людина, побожна вірянка, п. Іванна ні в дні радості, ні туги не минає молитви до Господа нашого Ісуса Христа та Покровительки України і жіноцтва загалом Пресвятої Богородиці. А якою втіхою сповнене її серце через утворення парафії вірних з числа емігрантів на чужині!
Образ вітцівщини раз у раз постає в уяві авторки в найрізноманітніших іпостасях: то – родина, то – односельці, то – однокласники… Їм всім загалом і багатьом зокрема, як і численним друзям, що вже стали своєрідною «групою підтримки» там, в чужому краї, поетка щиро присвячує свої вірші.
Осібно стоять рідні внучата, для них – теж щира, трепетна присвята поетичних рядків. Це для них – цілий цикл віршів «Дитяче», хоча не лише для своїх «кровиночок». Крізь сльози й журу в словах авторки бринять-дзвенять оптимістичні нотки, віра в потужну будучність України. Тому й милі, маленькі образки рідної землі, змальовані нею в дитячих віршах, – то спрямованість небайдужої душі в майбутність. В цьому – і віра, й надія, і палка любов жінки-«журавки» до ріднокраю, котрому, впевнена, після страждань та боротьби судилась Всевишнім добра доля. Дай-то, Боже!
Анна БЛАЖЕНКО
Голова Чортківської районної організації 
Національної спілки журналістів України

четвер, 14 липня 2016 р.

Наші земляки – наша гордість


 


Моє село єдине на землі 
Я весну тут і літо зустрічала
І проводжала в небо журавлі 
Тут все моє і вічно так буде:
Високе небо й голубі дощі
Моя родина, моє село, мої люди,
Лелечі гніздакущі 
       Кожна окрема особистість складає оту міць, опору, що рухають суспільство вперед. І тому недарма багатою вважається та громада, члени якої є працьовитими і ініціативними. 
Окрасою і гордістю нашого села є Марія ЮзьківСвістільхобі якої є вишивання. 

       Народилася вона в 27 червня 1949 р. в с. Шульгавніка. 1956 р. пішла в школу і закінчила у 1964р. А в 1966 р. Марійка закінчила Ягільницьку середню школу. 
            Після школи працювала в бухгалтерії колгоспу «Радянська Україна», закінчила курси продавцівпотім пішла працювати в трикотажне ательє де пропрацювала все трудове життя. 

     Почала вишивати пані Марія ще в 2-у класі. Уже в 5 класі вишила татові сорочку, яка зберігається в неї до цих пір. 
 Перші хрестики показала її мама, а потім вже більш досконало показала техніку вишивки Емілія Федірчик. 
    При музеї у місті ЧортковіЯромир Чорпіта створив клуб творчих особистостей де було запрошено її із двоюрідною сестрою Надією Поповською-ДерійПотім сестри організували першу виставку 
Районний відділ культурибудинок культури ім. КРубчакової постійно запрошують сестер на виставки, а також в обласний центр де вони представляли район. Брали участь у  лемківських "ватрах" у містах: БорщовіЗборовіМонастириську. 

Для нашої бібліотеки пані Марія вишила на згадку бісером тризуб на фоні прапора.


Тож односельчани бажають пані Марії міцного здоровя і творчої наснаги.