У поетичній збірці жінка то мажорно, то мінорно виспівала власну долю. Й водночас виспівала долю неньки України. Бо й там, у неблизькій сонячній Італії, в неї, доньки українського народу, патріотично налаштованої громадянки, болить серце, стогне душа через незрозумілу й затяжну гібридну війну з «братньою» Росією, через наші втрати, що болюче ятрять все єство.
«І ось що так тисне і душу снує…»
«Згадаймо: це вже було. Під палючим південним сонцем томилися на турецьких галерах густокосі, кароокі дівчата-бранки, гнані у чужинську неволю, в рабство. Там, у далеких байдужих світах, насолоджувалися їх красою й піснями, що увібрали принади української землі, чванливі й пихаті, пожадливі та масні завойовники. Згадаймо: це вже було. Зосталося десь на здаленілих віхах нашої історії та в тужливих народних піснях. У думках про рідну землю тендітної й мужньої Роксолани, що душею-чайкою линула із султанських покоїв на Україну, до батьківського Рогатина…
Це вже було. І повторилося знову – через стільки століть! Лиха та зловісна гра долі. Україна – незалежна, вільна держава проростає по світу сотнями, тисячами новітніх роксолан. Що жене їх до чужинських берегів? Убогість, нужда…».
Це – рядки з моєї газетної публікації «І знову лине світом дзвін кайданів, і чути Роксолани тужний спів…». Публікації з актуальної, неминаючої теми – заробітчанської. Вони не випадково спали на думку власне тепер, в текстурі прочитання ось цих віршів – місцями пристрасних і гарячих, місцями – сльозливих та розпачливих аж до зойку, до невигойного болю. Бо їх виспівала заробітчанська душа, виписала заробітчанська рука.
У серці у нас лиш одна Україна…
І ще найдорожче – це рідна родина.
І ось що так тисне і душу снує…
Воно миле й рідне – твоє і моє.
Авторка цієї збірки на чужині вже 12-й рік. Це багато. Так і не діждалася її у вітцівському краї, рідній, наймилішій серцю Долині – невеличкому й мальовничому галицькому селі, помандрувавши в засвіти, рідна мати. Зростають тут, в Україні, улюблені онуки п. Іванни – рветься до них, тягнеться серцем, однак…
Ідуть роки в чужім цім краю,
А я надією згораю,
Що скоро вернусь до села,
Де народилась і зросла.
У поетичній збірці жінка то мажорно, то мінорно виспівала власну долю. Й водночас виспівала долю неньки України. Бо й там, у неблизькій сонячній Італії, в неї, доньки українського народу, патріотично налаштованої громадянки, болить серце, стогне душа через незрозумілу й затяжну гібридну війну з «братньою» Росією, через наші втрати, що болюче ятрять все єство.
Ой чому ж тя Україно, «старший брат» вбиває?
Убиває, розпинає, бо жалю не має.
Та не вдалося тобі, брате,
У полон сестру узяти,
Бо сестра не була твоя,
Не була й не буде.
З нею воля й перемога
І Благословення в Бога…
В її поезії багато ностальгії, багато чуттєвості. Власне там, на чужині, й трапився цей типовий вже для заробітчанського кола феномен: жінка почала писати. Не надміру, «видобуваючи» щось з душі, – ні, навпаки, віршоване слово ллється з її глибин легким струмочком, що знай собі жебонить та й жебонить…
…полину на рідну Вкраїну,
На землю мою солов’їну,
Легеньку спаду я росою
Чи, може, гіркою сльозою…
Не задля повчання чи, не дай, Боже, якоїсь критики буде мовлено, однак багатьом віршам наразі ще бракує філігранної поетики, частенько – і власне самої рими, однак їх принада в тому, що вони напрочуд щирі. Читаєш – і мимоволі здається, що це й твоє, настільки близькі та доступні ці рядки, ці слова почуванням багатьох її земляків.
Як умру на чужині,
Душа полине в вишині.
Й залишу я вам невмируще,
Що в жінці неначе співуче.
Ті слова, що летіли птахами
І тихенько сідали віршами,
В них була й туга, й страждання,
Віра й Надія – мої сподівання.
Як глибоко віруюча людина, побожна вірянка, п. Іванна ні в дні радості, ні туги не минає молитви до Господа нашого Ісуса Христа та Покровительки України і жіноцтва загалом Пресвятої Богородиці. А якою втіхою сповнене її серце через утворення парафії вірних з числа емігрантів на чужині!
Образ вітцівщини раз у раз постає в уяві авторки в найрізноманітніших іпостасях: то – родина, то – односельці, то – однокласники… Їм всім загалом і багатьом зокрема, як і численним друзям, що вже стали своєрідною «групою підтримки» там, в чужому краї, поетка щиро присвячує свої вірші.
Осібно стоять рідні внучата, для них – теж щира, трепетна присвята поетичних рядків. Це для них – цілий цикл віршів «Дитяче», хоча не лише для своїх «кровиночок». Крізь сльози й журу в словах авторки бринять-дзвенять оптимістичні нотки, віра в потужну будучність України. Тому й милі, маленькі образки рідної землі, змальовані нею в дитячих віршах, – то спрямованість небайдужої душі в майбутність. В цьому – і віра, й надія, і палка любов жінки-«журавки» до ріднокраю, котрому, впевнена, після страждань та боротьби судилась Всевишнім добра доля. Дай-то, Боже!
Анна БЛАЖЕНКО
Голова Чортківської районної організації
Національної спілки журналістів України
Є дати, які укріплюють нації,
виражають дух народу, символізують його славне минуле, сьогодення й майбутнє.
До їх числа, безсумнівно, відноситься і
День незалежності України, 25 річницю, якої ми святкуємо. Тож цій даті будинок
культури, бібліотека села Шульганівка 24
серпня підготували та провели свято на
тему: «Країна моя калинова – незалежності правди свята». Захід пройшов на
сільському стадіоні. Ведучі свята Осадца Тарас, Сенів Юля запросили до спільної
молитви за Україну о.Романа і церковний хор. З вітальним словом до громади
зверталися сільський голова Біловус
І.С., депутат Чортківської районної ради Хруставка Л.М., виконуюча
обов’язки директора ПАП «Довіра» Бойчук Н.М. 
Присутні мали змогу почути багато
поетичних рядків з уст Бук Миколи, Луговик Софії, Осадци Надії, Романів
Христинита та Надії, Стахів Христини, Смолик Ірини, Вівчар Наталі, Побуринної
Олесі, Присяжного Андрія, Драпак Софії, Жолківської Віри, Іванкова Михайла. Пісні звучали у виконанні
жіночого ансамблю «Перевесло»,
чоловічого ансамблю «Любисток», жіночого ансамблю «Водограй». Свої вітання до
25-ї річниці незалежності підготували вихованці дитячого дошкільного закладу «Сонечко» (вихователь Зібрівська Т.) Солісти
Буряк Люда, Ільків Марія, Сенів Юля, Осадца Тарас, Пуляк Михайло, Маковійчук
Василь, Березовська Ірина дарували пісні всім присутнім. Свою майстерність
показав танцювальний колектив «Крила», постановка хореографа, студента
Чортківського педагогічного коледжу Тараса Осадци.
