Наші земляки – наша гордість

 

Моє село єдине на землі 

Я весну тут і літо зустрічала

І проводжала в небо журавлі 

Тут все моє і вічно так буде:

Високе небо й голубі дощі

Моя родина, моє село, мої люди,

Лелечі гнізда, кущі… 

       Кожна окрема особистість складає оту міць, опору, що рухають суспільство вперед. І тому недарма багатою вважається та громада, члени якої є працьовитими і ініціативними. 

Окрасою і гордістю нашого села є Марія Юзьків–Свістіль, хобі якої є вишивання. 

       Народилася вона в 27 червня 1949 р. в с. Шульгавніка. 1956 р. пішла в школу і закінчила у 1964р. А в 1966 р. Марійка закінчила Ягільницьку середню школу. 

            Після школи працювала в бухгалтерії колгоспу «Радянська Україна», закінчила курси продавців, потім пішла працювати в трикотажне ательє де пропрацювала все трудове життя. 

     Почала вишивати пані Марія ще в 2-у класі. Уже в 5 класі вишила татові сорочку, яка зберігається в неї до цих пір. 

 Перші хрестики показала її мама, а потім вже більш досконало показала техніку вишивки Емілія Федірчик. 

    При музеї у місті Чорткові, Яромир Чорпіта створив клуб творчих особистостей де було запрошено її із двоюрідною сестрою Надією Поповською-Дерій. Потім сестри організували першу виставку.  

Районний відділ культури, будинок культури ім. К. Рубчакової постійно запрошують сестер на виставки, а також в обласний центр де вони представляли район. Брали участь у  лемківських "ватрах" у містах: Борщові, Зборові, Монастириську. 

Для нашої бібліотеки пані Марія вишила на згадку бісером тризуб на фоні прапора.

Тож односельчани бажають пані Марії міцного здоровя і творчої наснаги. 

    

  

Величне і прекрасне слово Мати! Від неї все на світі!»

 У другу неділю травня ми завжди святкуємо День матері. А також травень – місяць Пречистої Діви Марії, що благословляє у хресну путь Сина, який став спасителем людства.
    Сьогоднішнє свято – це свято Матері України і нашої земної Матері, яка дала нам життя. Адже саме вони є тими чистими джерелами, з котрих людина живиться від першого свого подиху на цьому світі і до останніх днів життя.

Тож 8 травня в Шульганівському СБК відбувся літературно-музичний вечір на тему: «Величне і прекрасне слово Мати! Від неї все на світі!», який підготували бібліотека с. Шульганівка Олександра Кучер і директор СБК Ганна Прондюк.

Ведучі свята Іван Старовський, Мар`яна Кушнерик, які розпочали виступ словами: Є на Україні чудовий день – Це свято матері-матусі, Якій вклонятись треба кожний день За те, що породила, ніжно колихала, Щохвилини серденько своє дарувала…

Ведучі запросили до слова отця Романа Гончарика. Глядачі мали змогу почути багато теплих слів з уст дітей на адресу матерів, бабусь, сестричок. Прозвучала поезія наших місцевих поетів Михайла Іванківа, Іванни Мищишин.

Щиро і від усього серця для присутніх співав ансамбль дівчат Шульганівської школи під керівництвом вчителя музики Оксани Галещак, яка і сама подарувала глядачам чудову пісню.

Порадував глядачів своїм співом і ансамбль дівчат зі Старої Ягільниці «Галичанка», а також Руслан Букалюк із ансамблю «Любисток», Юля Сенів – студентка Теребовлянського коледжу, солістка ансамблю «Перевесло» Люда Буряк, студентка Чернівецького університету ім. Федьковича. Усіх матерів і бабусь вітали вихованці дитсадку «Сонечко», вихователь – Тетяна Зібрівська. Пісеньку про тата «Василечки» заспівали Іринка Казімович, Іринка Смолик, Марійка Ільків, яка ще виконала пісню про бабусю.

Дуже тепло зустрічали глядачі виступ танцювальної групи дітей, які виконували танці «Дочки України», «Вальс», «Гопак», «За столом збирається родина» під керівництвом студента Чортківського педагогічного коледжу Тараса Осадци.

Ну і як завжди глядачів порадував виступ ансамблю «Перевесло», якому на День матері виповнилося 6 років від його створення.

Особлива частина на цьому заході була присвячена вшануванню учасників бойових дій та дітей жертв ІІ Світової війни, «афганців», та матерів, сини котрих перебували і перебувають в гарячих точках на Сході України. Ведучі зачитували прізвища матерів, а представник дирекції ПАП «Довіра» Наталія Бойчук вручила їм конверти і тепло привітала їх з Днем матері. Із щирими словами вітань виступив сільський голова Ігор Біловус. Закінчилось свято побажаннями від ведучих «Многая літа» від ансамблю «Перевесло». Ми щиро вдячні всім, хто прийняв участь у цьому міроприємстві, особлива подяка – нашим постійним спонсорам дирекції ПАП «Довіра» Наталії Бойчук та Олегу Войцишину.

Олександра Кучер, бібліотекар бібліотеки с. Шульганівка

«Нехай Земля квітує всюди – природу збережімо люди!»

 На таку тему відбувся виховний захід у Шульганівській ЗОШ І – ІІ ст. Підготувала його вчитель Тетяна Папушка.
Земля – не рабиня наша, а мати. Сонце – не вітчим наш, а рідний батько. Ліси – наші брати, річки –сестри. Дощі, вітри, сніги мусять бути добрими гостями. А ми на нашій планеті – не тимчасові мешканці, а мудрі господарі», – словами повчання про ставлення до природи розпочала захід його організатор вчитель біології Тетяна Папушка.

Природа! З дитячих років ми звикаємо до її чарівної краси. Дуже часто почуття Батьківщини приходить до нас через природу, її красу. 22 квітня 1970 р. у США вперше святкували День Землі.

Демонстранти несли великий плакат із зображенням Землі, яка кричала: На допомогу!». Відтоді все людство у квітні святкує День Землі. Україна цей день відзначає з 1991 р. «І сьогодні ми з вами теж маємо сказати своє слово на захист нашої планети, рідної землі, що зветься Україна», – закликала своїх вихованців вчителька. Школярі співали пісні, декламували вірші, розігрували театралізовані дійства на тему збереження природи. Під час заходу відбулася також презентація учнівських малюнків «Збережемо рідну природу».
    Частина виховного заняття була присвячена 30-річчю Чорнобильської аварії на АЕС. Ніч 26 квітня 1986 р. вразила увесь навколишній світ, приголомшила жителів планети страшенним стогоном не відомої раніше у такому масштабі біди, трагічні наслідки якої відчуватиме ще не одне наступне покоління. А тому і в Шульганівській бібліотеці для ознайомлення жителів сіл Долина й Шульганівка демонструється виставка «Чорнобильський слід на землі в долях, у душах».

Олександра Кучер, бібліотекар бібліотеки с. Шульганівка

Фото Вікторії Федорців

Наші земляки

Омелян Дерій – правник, громадський діяч, добродій
Він народився у селянській сім`ї у с. Долина Чортківського
повіту 19 квітня 1911 р. Про його життєвий шлях донедавна
було відомо небагато. Інформацію знаходили буквально
по крупинках, витягували із архівів діаспорівських
друкованих видань, зокрема українського щоденника Нью-
Йорка «Свобода», видання Союзу українок Америки «Наше
життя», книга «Чортківська округа», часопису «Над Бугом і
Нарвою»…
На першій полосі українського щоденника «Свобода»
(Джерзі-Ситі і Нью-Йорк) від 15 вересня 1987 р. було
надруковано замітку:
У п’ятницю, 11 вересня 1987 р. у Балтиморі на 76-му році
життя помер після короткої недуги сл. п. доктор права
Омелян Дерій, активний і провідний член української громади,
голова дирекції кредитової кооперативи «Самопоміч» в
Балтиморі, член Контрольної Комісії Українського Братського
Союзу, голова місцевого відділу УАКРади, колишній голова
відділу УККА, голова Контрольної комісії Ювілейного
Комітету відзначення 1000-ліття Християнства в Україні,
організатор і активний член багатьох місцевих і крайових
товариств і організацій.
Похоронні відправи в середу, 16-го вересня, о годині 10-й рано,
у церкві святого Михаїла, при 524 Південь Волф вулиці у
Балтиморі, а потім на місцевий цвинтар.
Залишив в жалобі дружину Ельфріду і двох дітей, Елізабету і
Олександра, та родину в Україні. Замість квітів на могилу
родина просить складати пожертви на будівельний фонд
місцевої української католицької церкви, або на українські
установи чи харитативні організації в кредитовій
кооперативі «Самопоміч» в Балтиморі, 239 С.Бродвей.
У Балтиморі помер доктор Омелян Дерій
Інтернет-видання «Над Бугом і Нарвою» (український часопис
Підляшшя) розповідає про освіту тогочасної української молоді й тут
знаходимо згадки й про нашого земляка:
Українська молодь з Галичини, Волині, Холмщини і Полісся
У 1919 році, після проголошення незалежності Польщі, поновив свою
роботу університет у Вільні, який невдовзі став значним науковим
осередком молодої держави. Сюди на навчання потягнулися українські
хлопці та дівчата з Галичини, Волині, Холмщини і Полісся. Їм для захисту
національних прав необхідно було своє товариство. І у 1928 році 33-
особовий гурт створив в університеті Спілку українських студентів (СУС).
Першим головою спілки був Іван Рудкович. Крім культурно-
просвітницького напрямку СУС мав і інші завдання: матеріальний захист
студентів (при союзі була «Самопоміч» і студентська корпорація
«Крути»), розвиток дружніх стосунків з білоруськими та литовськими
студентськими організаціями і т.д.
У перший рік існування СУС мав певні складнощі, бо за малої кількості
членів і власних коштів праця йшла повільно. Хоча ще тоді був
створений спільний білорусько-український хор під орудою Юльяна
Фаремного. У наступному 1929 році робота пішла жвавіше і дала добрі
результати. Українці влаштували концерт, щоб ознайомити місцеву
громадськість з чудовими українськими піснями та танцями. Також
організували традиційний концерт, присвячений Тарасові Шевченку,
кілька спільних вечірниць з білоруськими і литовськими студентами. 1930
року СУС став самодостатньою організацією: мав на своєму рахунку 900
злотих і міг повністю задовольняти потреби своїх членів. Тоді очолив
його Никандр Сагайко. Члени спілки носили спеціальний синій кашкет з
околом жовто-блакитного кольору, на маківці якого був зображений
жовтий тризуб. СУС мав свою бібліотеку, яка передплачувала газети і
часописи: «Новий час», «Діло», «Неділя», «Український голос»,
«Літературно-науковий вісник», «Студентський шлях», «Рідна мова»,
«Наш клич», «Наш фронт», «Спорт», «Обрій», «Червона калина» та інші.
У 1931 році кількість членів збільшилась до 60 і на такому рівні
трималася до кінця існування спілки. У 1935 році СУС очолив Степан
Федик (нар. 1909, Самбірський повіт). Оскільки Литовська республіка
була однією з головних закордонних баз діяльності Організації
Українських Націоналістів, то ОУН опановує СУС, перетворюючи його в
один з каналів зв’язку між крайовим та закордонним проводами, а також
між українськими, білоруськими і литовськими націоналістами. Один з
керівників спілки Іван Малиновський їде до Львова, де зустрічається з
митрополитом Андрієм Шептицьким, який пообіцяв фінансову допомогу.
Планувалося тоді видання українського часопису, але це чомусь не
здійснилося. 17 лютого 1935 корпорація «Крути» відзначила смерть
великого українського державного діяча і історика Михайла
Грушевського. У 1936 році СУС очолив Мирослав Гарасимчук.
У 1938 році СУС очолив Володимир Гуцуляк (нар. 1910, Снятин). Йому
допомагав Тарас-Ярослав Гуцуляк (нар. 1913, Буськ). У поліцейському
звіті (ДАБО, ф.1, оп. 10, спр. 1449, арк. 214) читаємо: 27 листопада 1938
року у приміщенні СУС на вулиці Мицкевича 11 відбулoся ознайомче
чаювання, на яке прийшли всі студенти-українці – члени спілки, а також
представники старшого покоління, а саме: доцент Самборський,
священики Громацький і Пільц, професор Володимир Вінницький, Еміль
Соломонов, Мирослав Хомишин, Мирослав Рибак, доктор Олександр
Петрук, Федір Матвеєвець, а також представники студентських союзів
литовців та білорусів. З промовою виступив заступник голови спілки
Василь Зайцев, в якій вітав всіх присутніх, насамперед білорусів і
литовців. Голова Союзу білоруських студентів Дацюкевич сказав, що
впевнений в тому, що Україна з мрії перетвориться у реальність.
Насамкінець зібрання був збір коштів на «Рідну школу».
Створення 26 жовтня 1938 року Карпатської України викликало серед
українських студентів величезне піднесення і переконаність, що у
скорому майбутньому повстане незалежна Україна. Також велике
враження викликала відомість про внесення УНДО до Сейму проекту
закону про автономію українських земель. Події у Карпатській Україні
зробили велике враження і на білоруських діячів, багато з яких
(наприклад, колишній сенатор Олександр Власов) висловлювалися за
орієнтацію на Україну. І СУС став майданчиком таких перемовин.
Останнім головою спілки став у 1939 році Василь Зайцев. В
університеті тоді було сім факультетів: права і громадських наук (право),
медичний (мед.), фармацевтичний (фарм.), математично-
природознавчий (мат.-прир.), гуманітарний (гум.), мистецтв (мист.),
сільськогосподарський і теологічний. Пропонуємо список членів СУС
(можливо неповний), складений на основі документів з Центрального
державного архіву Литви (ф. 318, оп.1, спр. 4 і 8), з вказівкою
документально підтверджених років членства в СУС:
Андрощук Всеволод – мед., 1936-38, закінчив університет 1938 р.
Майже невідомий життєпис визначного українського письменника і
журналіста Бориса Ольхівського. Навіть у різних енциклопедіях рік його
народження вказується неправильний – 1908. Нами в Центральному
державному архіві Литви відшукана особиста справа студента
Віленського університету Бориса Ольхівського, де є його автобіографія
(ф. 175, оп. 2V/Ca, спр. 495, арк.1).
Що можна ще додати до цього? Батько Бориса у 1926 року служив
священиком у невеличкому білоруському містечку Клецьк. А це дало
підставу поетці Наталії Лівицькій-Холодній у своїх спогадах назвати
письменника білорусом за походженням. З клірових відомостей, що
зберігаються у Гродні у Національному історичному архіві республіки
Білорусь (ф.561, оп.2, спр.5, арк.16), можна дізнатися про його батьків та
дідів. Батько письменника Юліан Петрович Ольхівський народився 15
липня (за с.с.) 1880 року у селі Мотикали Брестського повіту в родині
православного священика. Мати Онисія Гнатівна Ширинська народилася
1886 року у селі Гвозница Брестського повіту також у священицькій сім’ї.
Наталія Лівицька-Холодна називала Бориса Ольхівського ідеологом
їхнього варшавського літературного гуртка при редакції часопису «Ми».
Тому життя та творчість талановитого письменника потребують
подальших глибоких досліджень.
Олександр ІЛЬЇН, Пинськ
Як бачимо із цих скупих відомостей, наш земляк навчався у
Вільно в університеті, здобуваючи знання у сфері права. Він
провчився довгих 5 років, закінчивши університет й здобувши вищу
освіту. Був також учасником згаданої вище Спілки Українських
Студентів (СУС).
Вдома, у Чорткові, мав свою адвокатську канцелярію (так пише
книга, видана в 1974 р. в США, – «Чортківська округа», видання якої
було подією у світі діаспори і до видання якої він причетний також,
бо був одним із добродіїв, які пожертвували на це не малу на той
час суму – 100 дол.). Був членом ОУН (м).
Під час ІІ світової війни емігрував за кордон. Спочатку – в Європу,
а згодом – у США. Жив у Балтиморі. Як бачимо із клепсидри у газеті
«Свобода», доктор права Омелян Дерій займався адвокатською
практикою, вів активне громадське життя. Був великим меценатом,
добродієм. Зокрема, знаходимо його прізвище у списку спонсорів,
що склали пожертви на будівельний фонд Українського музею (200
дол.), у фундацію Українського вільного університету (його
прчислено до тих добродіїв, котрі постійно підвищують і
розбудовують свої фонди і вклади при фундації УВУ).
Матеріал підготувала Оксана Свистун