Наші земляки

Омелян Дерій – правник, громадський діяч, добродій
Він народився у селянській сім`ї у с. Долина Чортківського
повіту 19 квітня 1911 р. Про його життєвий шлях донедавна
було відомо небагато. Інформацію знаходили буквально
по крупинках, витягували із архівів діаспорівських
друкованих видань, зокрема українського щоденника Нью-
Йорка «Свобода», видання Союзу українок Америки «Наше
життя», книга «Чортківська округа», часопису «Над Бугом і
Нарвою»…
На першій полосі українського щоденника «Свобода»
(Джерзі-Ситі і Нью-Йорк) від 15 вересня 1987 р. було
надруковано замітку:
У п’ятницю, 11 вересня 1987 р. у Балтиморі на 76-му році
життя помер після короткої недуги сл. п. доктор права
Омелян Дерій, активний і провідний член української громади,
голова дирекції кредитової кооперативи «Самопоміч» в
Балтиморі, член Контрольної Комісії Українського Братського
Союзу, голова місцевого відділу УАКРади, колишній голова
відділу УККА, голова Контрольної комісії Ювілейного
Комітету відзначення 1000-ліття Християнства в Україні,
організатор і активний член багатьох місцевих і крайових
товариств і організацій.
Похоронні відправи в середу, 16-го вересня, о годині 10-й рано,
у церкві святого Михаїла, при 524 Південь Волф вулиці у
Балтиморі, а потім на місцевий цвинтар.
Залишив в жалобі дружину Ельфріду і двох дітей, Елізабету і
Олександра, та родину в Україні. Замість квітів на могилу
родина просить складати пожертви на будівельний фонд
місцевої української католицької церкви, або на українські
установи чи харитативні організації в кредитовій
кооперативі «Самопоміч» в Балтиморі, 239 С.Бродвей.
У Балтиморі помер доктор Омелян Дерій
Інтернет-видання «Над Бугом і Нарвою» (український часопис
Підляшшя) розповідає про освіту тогочасної української молоді й тут
знаходимо згадки й про нашого земляка:
Українська молодь з Галичини, Волині, Холмщини і Полісся
У 1919 році, після проголошення незалежності Польщі, поновив свою
роботу університет у Вільні, який невдовзі став значним науковим
осередком молодої держави. Сюди на навчання потягнулися українські
хлопці та дівчата з Галичини, Волині, Холмщини і Полісся. Їм для захисту
національних прав необхідно було своє товариство. І у 1928 році 33-
особовий гурт створив в університеті Спілку українських студентів (СУС).
Першим головою спілки був Іван Рудкович. Крім культурно-
просвітницького напрямку СУС мав і інші завдання: матеріальний захист
студентів (при союзі була «Самопоміч» і студентська корпорація
«Крути»), розвиток дружніх стосунків з білоруськими та литовськими
студентськими організаціями і т.д.
У перший рік існування СУС мав певні складнощі, бо за малої кількості
членів і власних коштів праця йшла повільно. Хоча ще тоді був
створений спільний білорусько-український хор під орудою Юльяна
Фаремного. У наступному 1929 році робота пішла жвавіше і дала добрі
результати. Українці влаштували концерт, щоб ознайомити місцеву
громадськість з чудовими українськими піснями та танцями. Також
організували традиційний концерт, присвячений Тарасові Шевченку,
кілька спільних вечірниць з білоруськими і литовськими студентами. 1930
року СУС став самодостатньою організацією: мав на своєму рахунку 900
злотих і міг повністю задовольняти потреби своїх членів. Тоді очолив
його Никандр Сагайко. Члени спілки носили спеціальний синій кашкет з
околом жовто-блакитного кольору, на маківці якого був зображений
жовтий тризуб. СУС мав свою бібліотеку, яка передплачувала газети і
часописи: «Новий час», «Діло», «Неділя», «Український голос»,
«Літературно-науковий вісник», «Студентський шлях», «Рідна мова»,
«Наш клич», «Наш фронт», «Спорт», «Обрій», «Червона калина» та інші.
У 1931 році кількість членів збільшилась до 60 і на такому рівні
трималася до кінця існування спілки. У 1935 році СУС очолив Степан
Федик (нар. 1909, Самбірський повіт). Оскільки Литовська республіка
була однією з головних закордонних баз діяльності Організації
Українських Націоналістів, то ОУН опановує СУС, перетворюючи його в
один з каналів зв’язку між крайовим та закордонним проводами, а також
між українськими, білоруськими і литовськими націоналістами. Один з
керівників спілки Іван Малиновський їде до Львова, де зустрічається з
митрополитом Андрієм Шептицьким, який пообіцяв фінансову допомогу.
Планувалося тоді видання українського часопису, але це чомусь не
здійснилося. 17 лютого 1935 корпорація «Крути» відзначила смерть
великого українського державного діяча і історика Михайла
Грушевського. У 1936 році СУС очолив Мирослав Гарасимчук.
У 1938 році СУС очолив Володимир Гуцуляк (нар. 1910, Снятин). Йому
допомагав Тарас-Ярослав Гуцуляк (нар. 1913, Буськ). У поліцейському
звіті (ДАБО, ф.1, оп. 10, спр. 1449, арк. 214) читаємо: 27 листопада 1938
року у приміщенні СУС на вулиці Мицкевича 11 відбулoся ознайомче
чаювання, на яке прийшли всі студенти-українці – члени спілки, а також
представники старшого покоління, а саме: доцент Самборський,
священики Громацький і Пільц, професор Володимир Вінницький, Еміль
Соломонов, Мирослав Хомишин, Мирослав Рибак, доктор Олександр
Петрук, Федір Матвеєвець, а також представники студентських союзів
литовців та білорусів. З промовою виступив заступник голови спілки
Василь Зайцев, в якій вітав всіх присутніх, насамперед білорусів і
литовців. Голова Союзу білоруських студентів Дацюкевич сказав, що
впевнений в тому, що Україна з мрії перетвориться у реальність.
Насамкінець зібрання був збір коштів на «Рідну школу».
Створення 26 жовтня 1938 року Карпатської України викликало серед
українських студентів величезне піднесення і переконаність, що у
скорому майбутньому повстане незалежна Україна. Також велике
враження викликала відомість про внесення УНДО до Сейму проекту
закону про автономію українських земель. Події у Карпатській Україні
зробили велике враження і на білоруських діячів, багато з яких
(наприклад, колишній сенатор Олександр Власов) висловлювалися за
орієнтацію на Україну. І СУС став майданчиком таких перемовин.
Останнім головою спілки став у 1939 році Василь Зайцев. В
університеті тоді було сім факультетів: права і громадських наук (право),
медичний (мед.), фармацевтичний (фарм.), математично-
природознавчий (мат.-прир.), гуманітарний (гум.), мистецтв (мист.),
сільськогосподарський і теологічний. Пропонуємо список членів СУС
(можливо неповний), складений на основі документів з Центрального
державного архіву Литви (ф. 318, оп.1, спр. 4 і 8), з вказівкою
документально підтверджених років членства в СУС:
Андрощук Всеволод – мед., 1936-38, закінчив університет 1938 р.
Майже невідомий життєпис визначного українського письменника і
журналіста Бориса Ольхівського. Навіть у різних енциклопедіях рік його
народження вказується неправильний – 1908. Нами в Центральному
державному архіві Литви відшукана особиста справа студента
Віленського університету Бориса Ольхівського, де є його автобіографія
(ф. 175, оп. 2V/Ca, спр. 495, арк.1).
Що можна ще додати до цього? Батько Бориса у 1926 року служив
священиком у невеличкому білоруському містечку Клецьк. А це дало
підставу поетці Наталії Лівицькій-Холодній у своїх спогадах назвати
письменника білорусом за походженням. З клірових відомостей, що
зберігаються у Гродні у Національному історичному архіві республіки
Білорусь (ф.561, оп.2, спр.5, арк.16), можна дізнатися про його батьків та
дідів. Батько письменника Юліан Петрович Ольхівський народився 15
липня (за с.с.) 1880 року у селі Мотикали Брестського повіту в родині
православного священика. Мати Онисія Гнатівна Ширинська народилася
1886 року у селі Гвозница Брестського повіту також у священицькій сім’ї.
Наталія Лівицька-Холодна називала Бориса Ольхівського ідеологом
їхнього варшавського літературного гуртка при редакції часопису «Ми».
Тому життя та творчість талановитого письменника потребують
подальших глибоких досліджень.
Олександр ІЛЬЇН, Пинськ
Як бачимо із цих скупих відомостей, наш земляк навчався у
Вільно в університеті, здобуваючи знання у сфері права. Він
провчився довгих 5 років, закінчивши університет й здобувши вищу
освіту. Був також учасником згаданої вище Спілки Українських
Студентів (СУС).
Вдома, у Чорткові, мав свою адвокатську канцелярію (так пише
книга, видана в 1974 р. в США, – «Чортківська округа», видання якої
було подією у світі діаспори і до видання якої він причетний також,
бо був одним із добродіїв, які пожертвували на це не малу на той
час суму – 100 дол.). Був членом ОУН (м).
Під час ІІ світової війни емігрував за кордон. Спочатку – в Європу,
а згодом – у США. Жив у Балтиморі. Як бачимо із клепсидри у газеті
«Свобода», доктор права Омелян Дерій займався адвокатською
практикою, вів активне громадське життя. Був великим меценатом,
добродієм. Зокрема, знаходимо його прізвище у списку спонсорів,
що склали пожертви на будівельний фонд Українського музею (200
дол.), у фундацію Українського вільного університету (його
прчислено до тих добродіїв, котрі постійно підвищують і
розбудовують свої фонди і вклади при фундації УВУ).
Матеріал підготувала Оксана Свистун