Глядачам із вами весело – з ювілеєм, «Перевесло»!

Глядачам із вами весело – з ювілеєм, «Перевесло»!

 

У травні місяці свій перший невеликий ювілей святкуватиме гордість сіл Долини і Шульганівки – жіночий ансамбль «Перевесло» Шульганівського будинку культури, що на Чортківщині. За цей проміжок часу – 5 років – колектив добився визнання своїми вдалими виступами.

А почалося з того, що директор Чортківського РБК Осипа Овод, побачивши виступ дівчат на концерті в нашому будинку культури в травні 2010 р., сказала: «Працюйте, у вас є майбутнє». Слова фахівця підбадьорили учасниць. Енергійно взялася за роботу директор СБК Ганна Прондюк. Основною опорою їй стала Тетяна Бабій, вчитель місцевої школи. Цей тандем зумів організувати ансамбль, розробити програму виступів. У становленні колективу активно допоміг тодішній заступник голови райдержадміністрації Любомир Хруставка. Основним спонсором у вирішенні матеріальних проблем був і по сьогодні є ПАП «Довіра» (керівник – Іван Войцишин). Костюми для виступів пошили самі (дизайнером та майстром з пошиву виступила Надія Рудан) і почали активно працювати.

Завдяки наполегливості та старанню дівчата скоро добилися успіхів. За п’ять років часу, крім виступів на сценах району взяли участь у фестивалях: «Забава у княжому місті Теребовлі», «Джурин-фест» у с. Нирків Заліщицького району, «Купальська феєрія» у с. Чагарі Гусятинського району, Західноукраїнській туристичній виставці-фестивалі в м. Тернополі. Усюди виступали успішно. Ансамбль став номінантом районної премії у галузі культури «Людина року – 2013».

За роки своєї діяльності ансамбль багато разів був учасником благодійних концертів місцевого та районного масштабів. Репертуар – різноманітний, та все ж основою є народні пісні. З метою виховання молоді у дусі українських традицій «Перевесло» виконує стародавні весільні обряди, чим завоював велику популярність в усій окрузі.

Свою історію дівчата ведуть у фотоальбомі, на сайті Інтернету, дипломи та нагороди красуються у рідному СБК. Є нові задумки і бажання надалі тішити людей своїми талантами.

В честь цієї дати бажаємо колективу добитись звання народного, а також зичимо таких простих, та необхідних кожному понять, – миру, здоров`я, творчих успіхів та Божого благословення на многії літа!

Весна іде наповнена чудес… Христос Воскрес!

  Весна іде наповнена чудес… Христос Воскрес!

Великдень всіх нас на гостини просить,

 Малює сонце полотно небес,

 І крашанку, як посмішку, підносить

 Христос Воскрес!

 Воістину Воскрес!

                 Всі з нетерпінням чекали це величне свято, яке споконвіку символізує перемогу над силами темряви і зла, уособлює примирення  і  прощення.  Напередодні Воскресіння Христового бібліотечні працівники Чортківської РКЦБС взяли участь у виставці   «Великодні барви», що проходила в районному будинку культури ім.К.Рубчакової. До організації виставки долучились  32 бібліотеки – філії району. Відкрили виставку: заступник голови Чортківської РДА Іван Віват та протосинкел Бучацької Єпархії УГКЦ о. Володимир Заболотний, митрофорний протоієрей о. Михайло Левкович та начальник відділу культури, туризму, національностей та релігій райдержадміністрації Галина Чайківська.

               Відвідувачі виставки мали змогу побачити різножанрові композиції: писанки, крашанки, паски,  картинки, великодні кошики, вишиті рушники.

               Участь у виставці взяла і провідний бібліотекар Кучер Олександра Євгенівна. Святкові подарунки було передано дітям інвалідам  районного центру реабілітації та адаптації «Дорога в життя» та одиноким хворим,  які перебували під час Великодніх свят у Чортківській комунальній районній лікарні.

Люди і долі в історії сіл Шульганівка і Долина

Люди і долі в історії сіл Шульганівка і Долина

У серці пісня солов’їна

Летить від круг старих Дніпра

Це Шульганівка і Долина

Бажають земляком усім добра.

І знов вітають всіх лелеки

І цвіт акації п’янить!

Бо, в роки юності далекі

Вертає нас ця світла мить.

Т.Іовенко (м.Київ, уродж. с.Шульганівка)

           26 липня 2009 р. відбулося перше свято-зустріч «З любов’ю до рідного села», на яке було запрошено уродженців, вихідців із цих сіл. На першу зустріч приїхала Жук (Сенів) Наталія Петрівна, яка, як і всі хто приїхав на це свято були по справжньому схвильовані і раді зустрічі з односельчанами, родичами яких не бачили багато років.

          Народилася Жук (Сенів) Наталія Петрівна народилася 12.11.1933 р. в с.Більче-Золоте Борщівського району в сім’ї селян, активістів «Просвіти» Петра Сеніва та Іванни Вівсяник. Батько провадив культурно-просвітницьку діяльність в селі, займався постановкою та музичним супроводом виступів та театральних вистав сільської молоді, служив дяком та регентом хору в місцевій церкві. Мати брала активну участь у цих постановках та співала у церковному хорі. У сім’ї Сенівих зростало троє дітей: Олесь, Наталя та Леся.
           У 1934 р. батьки повернулися в рідне село Долина Чортківського району, де продовжувала займатись улюбленою справою та вести домашнє господарство.
           Наталя вчилася спочатку в початковій школі с.Долина, а потім в с.Ягільниця. Після закінчення Ягільницької середньої школи в 1950 р. поступила до Чернівецького державного університету на математичне відділення фізико-математичного факультету. Після закінчення ЧДУ в 1955 р. була направлена на роботу вчителем фізики й математики в залізничну школу робітничої молоді Калінінської залізниці в м. Ржен (твер Тверської губернії Російської федерації), що на річці Волга.
            Через два роки повернулася в рідні краї. З 1957 по 1960 рр. працювала викладачем фізики і математики в Чортківському сільськогосподарському технікумі. З 1960 р. працювала в Тернополі, спочатку в школі робітничої молоді №2, а з 1963 р. – асистентом, потім – старшим викладачем, а згодом доцентом кафедри вищої математики Тернопільського філіалу Львівського політехнічного інституту.

              У 1983 р. захистила дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата фізико-математичних наук. Закінчила свою трудову діяльність в 1999 р. на посаді доцента кафедри вищої математики Тернопільського державного технічного університету ім..І.Пулюя.

              У свої молоді роки успішно поєднувала професійне зростання із творчістю, будучи солісткою-вокалісткою аматорських колективів як у Ржеві, так потім і у Чорткові й Тернополі. В 1960 р. стала учасницею Декади української літератури та мистецтва у Москві в жанрі солоспів від Чортківського районного будинку культури.

         В 1960 р. пані Наталія одружилась з Жуком В.Ф., виховала двох доньок, має чотирьох онуків та двоє правнуків.

          Наталя Петрівна, яка вихована в сім’ї національно-патріотичній з високими духовними і моральними якостями на знак вдячності уже 5 років поспіль підписує періодичні видання для бібліотеки с.Шульганівка

ЗА ВОЛЮ УКРАЇНИ

ЗА ВОЛЮ УКРАЇНИ

           22 березня 1945 року на хуторі Пеньки (Борщівський р-н) у жорстокому бою з енкаведистами смертю героїв впали повстанці УПА з боївки Євстахія Петраса (Жука). Після чергової кривавої операції над мирними жителями в селі Глибочку Борщівського району оперативна група військ НКВС направилась машинами до Озерян, щоб зірвати чергову операцію в селах Капустинці, Заболотівка та інших, 20 березня 1945 р. енкаведистам перекрила дорогу боївка СБ під проводом командира Жука .

 Влаштувавши засідку у лісі під Констанцією, патріоти знищили 2 машини з солдатами НКВС. Забравши зброю, хлопці на санях подалися на хутір Пеньки.

        Одному з оперативної групи НКВС вдалося втекти неушкодженим. Через ліс він намагався вийти на Борщів, але потрапив у село Ланівці, де стаціонували енкаведисти. Дізнавшись про подію вони одразу направилися в Констанцію. Взявши місцевого лісника Туза за провідника, чекісти подалися на хутір Пеньки і оточили селянські двори. Використовуючи стареньких людей для власного захисту, почали чинити страшні звірства. Посилали людей до повстанців із записками – щоб ті здалися, прикривалися ними перед кулеметним вогнем. А коли нічого не виходило, по-звірячому розстрілювали.

           Стягнувши велику кількість військ з Товстенського, Борщівського і Чортківського районів, енкаведисти почали нерівний бій з невеликою групою повстанців з боївки СБ. Першим у бою упав поранений командир боївки Жук. Над ним, ще живим, вороги вчинили страшну розправу: випекли очі, розпечені на вогні металеві штирі вбивали в тіло. У цей день, 22 березня 1945 р., Жуку виповнилося рівно 22 роки. Так помер славний герой України

             Тим часом хлопці продовжували вести бій уже на чолі з провідником-пропагандистом Гнатком. Після півторадобового бою герої загинули, вистрілявши усі боєприпаси. Тіла їхні більшовики стягнули під одну хату. А коли своїх побитих і поранених повезли у Борщів, з цього скористалися повстанці на чолі з Сівачем (із боївки Жука), котрий лишився живим. Під покровом ночі, за допомогою місцевих жінок, похоронили пошматовані тіла своїх побратимів на городі жительки хутора Пеньки. Поховали командира боївки Жука – Євстахія Петраса із с.Хом’яківка, Гнатка – провідника-пропагадиста з Коломиї, стрільця Гомона з Підгаєччини, Кучерявого – Степана Опиханого із с.Шульганівка, Юрка Карпа Опиханого із с.Шульганівка, Богуна – Павла Гедеона із с.Долина і Квітку - Петра Голодівського із с.Шульганівки .

              Сівачу довелося вести боротьбу з більшовиками: під час облави був застрелений. Тіло його згоріло у вогні. Останки Сівача були захоронені на місцевому цвинтарі у Шульганівці. Майже усі хлопці з боївки Жука загинули, але пощади у ворога не просив ніхто. Після цього трагічного бою, що відбувся у Пеньках, загинули Сян – Омелян Трибухівський і Гонта (Казьо – Едьо) з Колиндян – у селі Мухавка в серпні 1947 р.

           Пізніше біля Нагірянського залізничного семафора був смертельно поранений Мат – Емілій Осадца, а його друг вбитий, тіла їхні забрали у Ягільницький фермзавод. 1949 р., навесні, були підло вбиті в полі: Володимир Миколайович Осадца, Володимир Теодорович Осадца і його рідний брат Ярослав. А.В.Конолу з Ягільниці вдалося вирватися з оточення, а невдовзі його підступно вбили на полі під лісом – коли вийшов з криївки. Тіло його привезли до с.Ягільниця на опізнання. Доля Орла – Івана Поліса – досі невідома.Обставини загибелі стрільця Альта – Сільвестра Ковалика – теж до кінця невідомі.

      Перепоховання героїв, що впали на хуторі Пеньки, відбулося 4 листопада 1990 року на цвинтарі у селі Хом’яківка. Героям-повстанцям встановлено пам’ятник, поруч висипана висока могила, увінчана хрестом. Слава

        22 березня 2015 р.і у селищі Нагірянка Чортківського району відбулася панахида–реквієм в пам’ять 70-ої річниці з часу загибелі в бою воїнів УПА на хуторі Пеньки, які спочивають на Хом’яківському кладовищі.

Всесвітній день поезії — свято, яке відзначається щороку 21 березня

Всесвітній день поезії — свято, яке відзначається щороку 21 березня

    Дату святкування встановлено делегатами 30-ої сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у 1999 році.

      Перший Всесвітній день поезії пройшов у столиці Франції у 2000 році, в штаб-квартирі ЮНЕСКО. 

     Генеральний директор ЮНЕСКО Коїтіро Мацуура, звертаючись у березні 2003 року до міжнародної громадськості з нагоди Всесвітнього дня поезії,закликав усі держави-члени, громадські організації та асоціації в цей день віддати належне поезії та замислитись про ту фундаментальну роль, яку вона відіграє в діалозі між культурами — в діалозі, який є гарантом миру.

     Основна мета святкування Всесвітнього дня поезії становить заохочення мовного розмаїття та підтримку зникаючих мов за допомогою поезії. Свято покликане сприяти розвитку поезії, поверненню до традиції поетичних читань, викладанню поезії, відновленню діалогу між поезією та іншими видами мистецтва (театром, танцями, музикою, живописом), а також заохочення видавничої справи та створення на сторінках засобів масової інформації позитивного образу поезії як справді сучасного мистецтва, відкритого для людей.

     В Україні  Всесвітній день поезії уперше з'явилося у 2004 року.

Поезія — це сум, чарівність, музика, дотик до душі, струни якої ще довго будуть бриніти. І чим частіш — тим краще. Тоді людина буде духовно вищою та прекраснішою.

     Творцями поетичних творів є поети, які поетично сприймають дійність та поетично ставляться до навколишнього світу. Це вірні піддані громадяни Поезії, люди з витонченим смаком, що передають свої відчуття через рими, медіуми гармоній навколишнього видимого-невидимого багатовимірного Життя. Це надзвичайні люди: талановиті, з багатобарвним сприйняттям світу, з очима, відкритими для всього прекрасного.  Кожен вірш — це сповідь поета, якийсь незабутній епізод з його життя, неповторний барвистий опис життєво-важливих цінностей, переживань, почуттів, емоцій. Поезія — це неповторність. Однакових поетів не буває, бо в кожному є щось своє, незвичайне. З кожним поетом асоціюються свої рими, свої думки, свій настрій, свої слова… Вивчаючи творчість того чи іншого поета ми маємо унікальну можливість побути з думками поета наодинці, відкрити для себе його внутрішній світ та настрій. І якщо цей настрій співпаде з настроєм читача, то другий назавжди запам’ятає віршовані строки автора, поділиться ними із своїми рідними та друзями. Тоді поетичний твір відродиться заново, набуде нового, неповторного значення. Так він буде відроджуватись ще не один раз, даруючи відраду своїм читачам та безсмертя своєму автору.

                                               Що таке поезія?

                                         Це – мука:

                                         Підступає, множиться, болить.

                                         Іноді візьме тебе за руку,

                                         Іноді відпустить і мовчить.

                                         Що таке поезія?

                                         Це – свято:

                                         Грає в тобі музикою слів,

                                         Молодечо, радісно, крилато

                                         Викресає іскру з почуттів.

                                                Що таке поезія?

                                         Це – совість:

                                         Бо коли несила говорить,

                                         То вона заплаче… І говорить,

                                         І сльозою кожною бринить.

                                         Що таке поезія?

                                         Це – проза,

                                         Що до рими пнеться в лабіринт.

                                         Вулканічна лава, що морозить.

                                         Жар вогню, що в спеку холодить.

                                                Що таке поезія?

                                         Молитва.

                                         Звернення до Бога і людей.

                                         Це - любові невимовне світло,

                                         Що до Тебе крізь цю ніч веде.

«ЗОРЯ ШЕВЧЕНКОВА ГОРИТЬ, ДО ПРАВДИ Й ВОЛІ ЛЮДСТВО КЛИЧЕ»

«ЗОРЯ ШЕВЧЕНКОВА ГОРИТЬ, ДО ПРАВДИ Й ВОЛІ ЛЮДСТВО КЛИЧЕ»

В історії назавжди залишають імена, які з гордістю вимовляє і шанує людство. Березень, який щорічно звіщає нам про народження одного з кращих синів України – народного поета, пророка, генія, українського апостола Тараса Григоровича Шевченка.

        Літературно- музичну годину «Зоря Шевченкова горить, до правди й волі людство кличе» підготували бібліотеки-філії сіл Шульганівка, Долина та СБК Шульганівка.

          Розпочався захід  панахидою, яку відправив отець церкви Архистратига Михаїла О.Гончарик. Ведучі свята  М Кушнерик та Г.Опихана наголосили, що Україна сумує разом із Пророком, бо кращі сини і доньки рідної землі ХХІ-го століття проливають кров, віддають своє життя за вільну соборну українську державу. Хвилиною мовчання присутні пом’янули всіх, хто загинув за незалежність України.

          Слова великого Пророка звучали у виконанні М.Бук, А.Качана, Т.Назарак, Д.Карабіна, А.Присяжного, Т.Біловус,  Н.Прондюк, Н.Осадци,  І.Пельвецької, В.Жалківської, Н.Вівчар, А.Готвальд, Н.Романів, С.Луговик. Бібліотекар бібліотеки-філії с.Долина С.Богуцька читала поезію нашої землячки Т.Яблонь «Ти знаєш Тарасе, весна в Україні». Учні 1-го класу теж присвятили свої рядки Тарасу. Наш місцевий поет і пісняр Михайло Іванків свого вірша «Хай стануть всі слова твої пророчі» присвятив Т.Шевченку і подіям в Україні.

Москаля у віршах звав ти катам

Нам веліли його звати братом

Переконував московіт – гнобитель

Нам казати, що він визволитель.

Два століття пройшло з того часу,

Актуальні і твої слова нині Тарасе

Стали зараз вони пророчі

Бо москаль знову нас в рабство хоче.

Не сприймає він вільну державу

Топче нашу козацьку славу

І за сприяння п’ятої колони

Ординців в Україну пруть загони.

У щент руйнують вони усе й усюди

Гинуть захисники та мирні люди

Увесь світ оце жахіття бачить

На цей раз москалям вже не пробачать.

Україна Кремлю в горлі кісткою стане

Весь народ України проти нелюдів стане

Й вщент розіб’є найманців орди злі

У безвідь кануть кляті москалі.

І збудуться слова твої пророчі

Бог мир пішле страждальній цій землі

Врага не стане супостата,

Вернеться син, зрадіє мати

І буде спокій на землі.

 

            Церковний хор на закінчення літературно-музичної години виконав пісні на слова Т.Г.Шевченка «Заповіт», «Реве та стогне…»

  

МИХАЙЛО ВЕРБИЦЬКИЙ – ТВОРЕЦЬ ПІСНІ, ЩО СТАЛА СИМВОЛОМ НАЦІЇ

МИХАЙЛО ВЕРБИЦЬКИЙ – ТВОРЕЦЬ ПІСНІ, ЩО СТАЛА СИМВОЛОМ НАЦІЇ

"Вербицький для нас є не тільки музикантом,

а й також символом нашого

національного відродження в Галичині".

С. Людкевич

                  Михайло Вербицький належить до тієї плеяди українських композиторів, які заклали підвалини нової композиторської школи, що увійшла в історію нашої музики під назвою “перемишльської”. Іван Франко цілком слушно назвав Михайла Вербицького “найзначнішим талантом” серед галицьких композиторів і не без підстав.

                Михайло Вербицький народився 4 березня 1815 р. на Надсянні у родині греко-католицького священика. Коли Михайлові виповнилося 10 років, помер батько і ним та його молодшим братом Володиславом заопікувався їх далекий родич перемишльський владика Іван Снігурський, один з найяскравіших діячів Української греко-католицької церкви.

               У 1828 році при перемишльській кафедрі владика Іван Снігурський заснував хор, а згодом і музичну школу, в яких співав і навчався Михайло. Уже на Великдень наступного 1829 року цей хор з великим успіхом дебютував в урочистому богослужінні, де Вербицький разом з Іваном Лаврівським виступили як солісти.

                У 1833 р. він переїхав до Львова і вступив у духовну семінарію.

Його літургійна творчість, театральна музика, світські хори, інструментальна музика стали важливою часткою церковних богослужень, театральних вистав, концертного життя, домашнього музикування. В цей період пише повну Літургію на мішаний хор, яка і сьогодні звучить у багатьох церквах Західної України. Окрім Літургії, він створює знамените «Ангел вопіяще» та інші церковні композиції.

                 Найвідомішим твором Михайла Вербицького є музика до пісні  на слова Павла Чубинського, яка в сучасних умовах стала не тільки Державним гімном України, а й символом мужності та гідності. 10 березня – 150 років з часу першого публічного виконання гімну у місті Перемишлі (нині - територія Польщі).

                 Його життя і творчість були сповнені контрастів: непросте життя сільського священика, ускладнене матеріальними нестатками і відокремлене у глухій провінції від світу великого мистецтва, дивовижно поєднувалися з потужною результативністю творчої діяльності.

                 Помер Михайло Вербицький 7 грудня 1870 року, похований в селі Млини (Польща).

                 Патріотична пісня “Ще не вмерла Україна” досить швидко переросла у Національний гімн, який сьогодні став гімном нашої незалежної держави, що обезсмертило ім’я галицького композитора.

                Під час подій на Майдані гімн звучав з 21 по 29 листопада 2013 р. щоранку о 4 годині. Традиції вирішили не зраджувати навіть у тій екстремальній ситуації, коли о 3.50 ранку надійшла команда «зачистити Майдан». Дівчата, піднявшись на верхні щаблі й притулившись до стели, голосно співали Гімн України, а хлопці, оточивши їх кільцем, намагалися вмовити «Беркут» припинити побоїще.

                Аби морально підтримати всіх, хто були по-звірячому побиті при розгоні Майдану, українці розпочали новий 2014 рік виконанням гімну. Це було неймовірне видовище, оскільки під час співу всі здійняли ліхтарики догори, перетворивши Майдан на казку і встановивши таким чином новий світовий рекорд...